Хустина, хустиночка
Мета: ознайомити учнів хусткою як оберегом, із
традиціями та обрядами нашого народу; розвивати кругозір; виховувати
патріотизм, бажання вивчати народні традиції.
Обладнання:
усі присутні дівчата та жінки мають
хустки, хліб-сіль на рушникові, калина.
Перебіг
заходу
Ведуча 1.
Добрий день, заходьте до хати!
Ця світлиця святкова сьогодні
Вже готова гостей всіх прийняти,
Хлібом-сіллю шанувати.
Ведуча 2.
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя – доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий – довгий вік!
Ведуча 1.
Катю,
а що для тебе рідний край?
Ведуча 2.
Рідний край для мене- це рідна хата, рідне село із ставками, стежками,
вулицями. Це мої батьки, сестричка, це мої друзі…
Ведуча 1. Дійсно, говорять «рідний край там, де пройшло
твоє дитинство». Тут наші батьки, діди, прадіди, тут наше коріння. Україна має
своє глибоке коріння.
Ведуча 2.
А я думала, що корінь є лише в рослин.
Ведуча 1.
Ні. Не лише. Яким би кремезним та сильним не був би дуб, але він не тримався б
на землі без коріння. А з ним ніякий буран не страшний. От і наш народ без
коріння не був би народом.
Ведуча 2. Так, знати свій
народ- це знати мамину пісню, пам’ятати
батьківську хату і берегти реліквії. Кожна родина має свої реліквії. Це речі,
які мають низьку матеріальну цінність, але духовно вони безцінні. Для кожної людини найціннішим є
батьківська оселя, тепло родинного вогнища. Тут була піч- годувальниця, у кутку
стояла скриня, саме там знаходилися найцінніші речі. Одну з таких речей ми
дістаємо сьогодні. Це – хустка.
Ведуча 1.
Я дарую тобі оберіг
Не на згадку – на радість і долю!
Хай зігріє він сонцем поріг,
Хай врятує він душу від болю.
Оберіг, оберіг, оберіг
Серце матері, радісний сміх…
Оберіг, оберіг, оберіг
Це до щастя безмежність доріг.
Ведуча 2.
Хустка- хустина, мережана, шита,
Сьогодні ти знову зі мною,
Тут маки, волошки, дзвіночки у
житі,
Милуюся щиро тобою.
Красуня яскрава, красуня квітчаста,
Червона чи синя,зелена.
Дарують на згадку, дарують на щастя
Ти будь оберегом для мене
Ведуча 1. Сьогодні ми
помандруємо з вами в чарівний світ
хустки, у далекий світ наших бабусь, прабабусь. Це про неї поет сказав:
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо, і райдуга на ній…
Мов берегиня вроди хустка
З давен у нашій стороні.
(виходять дві учениці)
Учениця 1.
А хустка в нас завжди
була в пошані
У літню спеку й люті
холоди.
Їх гарно так замотували
пані,
Як йшли до церкви, вдома,
та й завжди
А літню хустку часто
вишивали,
Щоб гарною на голові
була.
І хустка людям щедро
дарувала
Свій захисток від сонця і
тепла.
Бо голови від
спеки закривала,
А взимку гріла
і несла тепло.
Тому хустки
були завжди з жінками,
Як навіть в
путь останню їх вели…
Учениця 2.
Краса в хустині нашій
споконвічна,
Як і душа, що з піснею жила.
Бо в українок і душа
лірична,
У ній багато сонця і
тепла.
Та від
хурделиць ревно захищала,
Щоб затишно у
холоди було.
Тож за турботу
їх усі любили:
І прикрашали,
як могли, усі.
Хустки яскраві діточки
носили,
А вже темніші — вдови,
бабусі…
Та всі любили хустинки з
квітками,
Щоб маками і ружами
цвіли…
Ведуча 2.
От сьогодні перед нами хустки, звичайні українські. Тож що таке хустка?
Про
хустку
Доповідач 1. Хустка- відрізок тканини або в’язаний трикотажний виріб, переважно
квадратний, який пов’язують на
голову, шию, накидають на плечі.
Доповідач 2. Хусткою
українки закривали волосся, але у них завжди було відкрите обличчя. Це свідчить
про їх волелюбність.
Доповідач 1. Засватані
дівчата носили хустку з прикріпленлю до неї квіткою або калино. Люди казали:
«Гарна дівка, як засватана».
Доповідач 2. За
українською традицією, жінка мала щодня
ходити з покритою головою. У східних слов’ян віддавна існував звичай: дівчина,
яка виходила заміж, повинна була покривати голову хусткою, бо лише чоловік має
право бачити її коси. Тому з’явитися перед сторонніми чоловіками з непокритою
головою прирівнювалося до зради. Зірвати хустку з голови жінки означало колись
тяжкий злочин. Винуватців карали великим штрафом. Також вірили, що простоволоса
жінка може викликати неврожай, епідемії, хвороби.
Доповідач 1. У кожній родині, де підростала дівчина,
розмальована на коліщатах скриня мала наповнюватися хустками. Їх дбайливо
оберігали, ними хизувалися, приспівуючи:
Я
не панна, я – господиня,
У
мене хусток повна скриня!
Доповідач
2. Хустки, як і інший одяг, змінювалися під впливом
моди.
У
давнину хустки українок були вишиті і переважно
білі. Пізніше з’явилися барвисті хустки: червоні, сині, зелені. Вони
були запозичені від південних слов’ян –
болгар та сербів. Колись хустки вишивали шовком, сріблом, золотом. Якщо
нитками, то найбільше використовували
червоні, сині, зелені, жовті та рожеві кольори. Траплявся і чорний колір
, синій окремо не вживалися, а в
поєднанні з червоним.
Доповідач
1. Спочатку візерунок був геометричний, пізніше
з’явився рослинний орнамент. Дуже рідко
можна зустріти зображення птахів: півнів, голубів. Вишиті візерунки, як і
колись, так і тепер, розміщують по чотирьох кутах та посередині хустки.
А
кожній хустині – свій неповторний візерунок. Як немає двох однакових доль, так
не було двох однакових хусток. Цього мистецтва навчали українських дівчат
матері ще змалку.
Доповідач
2. Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у
18 столітті увійшов у моду рослинний орнамент. Візерунки, як і колись, тепер
зображують по чотирьох кутках і по середині.
Доповідач
1. Голуби на хустині -
символ вірного кохання – були оберегом від зради; червоні ружі вишивали,
щоб життя було яскравим, а почуття – чистими; барвінковий листок – щоб коханий,
як барвінок, вився за майстринею – вишивальницею.
Доповідач
2.Кожен
колір також мав символіку: червоний, як ружа, і синій, як барвінковий цвіт, -
на нев’януче чисте кохання.
Доповідач
1. Рожеві китиці – щоб сонце не заходило з долі.
Доповідач
2. Синій, як вода, - щоб було «з роси і води».
Доповідач
1. Коричневий – від пекла оберіг – щоб життєва дорога
не довела до пекла.
Доповідач
2. Фіолетовий – щоб щасливою була зоря, бо під зорею
щасливою чи нещасливою народжується
людина.
Доповідач
1. Зелений колір трав – аби бути багатим на все земне.
Доповідач
2. Тому квіти, а зрідка
і птахи, часто мали чудернацьке,
дивне поєднання кольорів, відтінків.
Ведуча 1.
Хустки мали спеціальне призначення: буденні, святкові, обрядові, весільні.
Ведуча 2.
Були ще й великі, переважно картаті, з вовняних ниток хустки. Їх називали
«накидними», «обпиначками». І
слугували ці хустки захистом від холоду,
дощу. Їх накидали поверх легких хусток, кожушків. Вони були незамінні при
далеких поїздках на возах, санях, а
пізніше – у відкритих автомобілях.
Звичаї
Ведуча 1.
А скільки звичаїв було пов’язано з хусткою! Слово «хустка» споріднена із словами «хистка», «захищати».
1. У часи козаччини був добрий звичай у наших
дівчат, коли козаки вирушали у похід, то кожна дівчина своєму нареченому
дарувала вишиту хустину, як символ вірності у коханні.
2. У Тараса Шевченка читаємо:
Дарувала
шиту шовком хустину,
Щоб
згадав на чужині…
3. На випадок, коли козака спіткає смерть в
дорозі, чи він загине в бою, хустка від дівчини виконувала важливу роль: нею
вкривали обличчя козака, «щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крові не
випивали…»
4. У пісні про це співається:
Дай
же, дівчино, хустину,
Може в
бою де загину –
Накриють
очі темної ночі,
Легше
в могилі спочину…
5. Якщо
козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали
червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за
домовиною:
Ведуть
коня вороного,
Розбиті
копита…
А на
ньому сіделечко
Хустиною
вкрите.
Так
про цей звичай писав Тарас Шевченко у поемі «Хустина».
6. Хустки дбайливо зберігали у скринях як
родинну цінність, передавали з покоління у покоління, вони були коштовним
подарунком. А зараз ми переглянемо презентацію «Барвиста хустка».
5-ий
учень. Хустка в Україні має обрядове значення. Вона супроводжує дитину від
самого народження: малюка замотували в хустину, щоб доля була квітчастою. Також
хустину клали під подушку, щоб не боліла голова, зав’язували на дитячій колисці, щоб захистити
від лихого ока.
6
учень. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину,
щоб не забував батьківського порогу.
7-ий
учень. Коли до дівчини приходили свати, вона виявила незгоду виходити заміж
врученням гарбуза. Якщо парубок був до душі, то йому дарувала хустку.
8-ий учень. Хустка
потрібна в житті для всього: це і носовичок, це і узлик, це і серветка, це і скатертина.
Йдучи до церкви, обов’язково треба жінці пов’язати голову хусткою. Свічечку у
Божому храмі теж тримають в руках через хустину.
Учитель. Ось і
завершилося наше знайомство знайомство з хусткою, яка супроводжувала жінку від
народження до смерті, прикрашала життя людини своїми розкішними химерними
малюнками у радості і горі. Хустка – оберіг, пам'ять роду, святиня. Я
сподіваюся, що ви не забудете про що ми
сьогодні розмовляли і розкажете своїм мамам, рідним, а згодом – своїм дітям.
Ведуча 1. Відомий історик
Михайло Грушевський писав, що хустка відома на всій території України,
починаючи з часів Київської Русі. Вона була поширена в козацьку епоху і дійшла
до наших днів. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою. Із нею
було пов’язано багато чудових традицій та обрядів.
Ведуча 2. Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й
обрядове значення. При сватанні дівчина перев’язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. У народній
пісні про це співається:
Ой,
маю я одну хустку
та
їй нема року
А
то буде миленькому
на
осінь до боку…
Ведуча
2.
Хустка здавна відігравала важливу оберегову, магічну функцію. Чи не через те
так широко і значуще фігурує вона в
українському весільному обряді, починаючи зі сватання. А зараз до вашої уваги уривок із п’єси «Сватання на
Гончарівці».
Уляна.
Ненечко моя рідненька! У останній раз тебе прошу: не топи свого дитяти!...Дай мені на світі
пожити!
Мати.
Годі ж, Уляно, годі донечко! Сьогодні вже не буду. Давай там, що є. От тільки
не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за гапки потягну.
Уляна.
Тепер, Олексію, прощай на віки вічні.
Мати.
Дурна! Дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стінку лізла. А далі – й
нічогісенько.
(Уляна
виносить рушники і подає їх сватам. Ті
перев’язують одне одного. )
Стецько.
Давай же, Улясю, хусточку молодому.
Уляна.
Лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!
Стецько.
Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
(В
цей час сват щось шепоче Уляні).
Уляна(весела).
Зараз, дядьку, зараз!
(Уляна
виносить хустку і гарбуз на тарелі).
Хустку
дає Олексію, а гарбуз – Стецьку.
Мати.
(Побачивши у Стецька
гарбуз). Що се? Що се?
Стецько
(Заслонивши Олексія і Уляну собою.)
Гарбуз, хіба повилазило? Ось бач, хоч
покуштуй!
Мати.
Та се нас обморочено!
Олексій.
Ні, матусенько, се не морока, се правда святая. Таке моє щастя: мені дісталася
хустка, а ворогові моєму – гарбуз.
Стецько.
Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.
Мати
(плаче). Не бачити нам тепер ні
волика, ні корови. Серце болить, як згадаю…
Ведуча
1. Два рушнички – старостам,
Третій - молодому;
І ще йому подарую
Хусточку шовкову.
Подивлюся на Василя,
Йому усміхнуся
Та з Василем молоденьким
Навік заручуся.
Ведуча 2.
Квітчаста
хустка.
На ній – гроно, і пелюстка,
І небо, й райдуги на ній.
Мов берегиня вроди, хустка
Здавен у нашій стороні.
То – нареченим на щастя,
То – на добро матерям,
Вічний дарунок – хустина
квітчаста,
Знана стежкам і вітрам.
Зав’язування
хустки
Не
цурайтесь хустинок, дівчата!
Що ж
ви носите тільки шапки?
На
хустки Україна багата,
В
цвітуть ще на ній бережки.
Танок
Немає коментарів:
Дописати коментар